ееее
 
 

Новини

 
 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ТА МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ УЧАСНИКІВ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОцЕСУ
Проблема формування, збереження, зміцнення та відновлення (реабілітації та компенсації) здоров'я суб'єктів освітнього середовища, забезпечення його культури в умовах навчально-
виховного процесу визначена одним із основних напрямків науково-методичної діяльності кафедри реабілітаційної педагогіки та здорового способу життя (РПЗСЖ) Запорізького
обласного
інституту післядипломної педагогічної освіти, яка була відкрита 1 лютого 2003 року.

Реабілітація фізичного здоров'ї дію закладі! освіта на засадах диференційованого підходу
Фізичне виховання учені ви­значають як організований про­цес, цілеспрямований на морфо-фізіологічні зміни організму людини під час засвоєння нею життєво важливих рухів, пов'я­заних з ними знань. Головною метою фізичного виховання с збереження, зміцнення, онов­лення (реабілітація) здоров'я тих, хто займається фізичними вправами.
Здоров'я дітей — найцінніше надбання цивілізованого суспіль­ства. Воно створює фізичний, духовний, соціальний базис, ін­телектуальний та фізичний потен­ціал країни.
Багато українських і росій­ських учених, педагогів, фізіоло­гів, медиків (М.Амосов, Г.Апанасенко, Є.Аркін та ін.) визначили унікальний вплив фізичної куль­тури на здоров'я дитини.
Практика перспективного пе­дагогічного досвіду свідчить: успіху сприяє взаємодія педаго­га і дітей, в основі якої закладені принципи демократизації, гумані­зації, толерантної співдружності (партнерства).
У період активного зростання і розвитку людини енергетичний потенціал витрачається на фор­мування окремих органів і сис­тем організму. Якщо цю енергію посилено витрачати на виконання великого обсягу фізичних вправ
то можливо завдати шкоди орга­нізму, що зростає.
Аналіз численних досліджень свідчить:

  1. між рівнем фізичного роз­витку дітей і рівнем прояву їхніх рухових якостей існує взаємозв'я­зок;
  2. установлена взаємозалеж­ність індивідуальних соматичних особливостей дітей та рівня їхніх фізичних здібностей; відповідно до останнього розроблені спеці­альні конституційні схеми;
  3. високий рівень фізичного розвитку дітей не завжди спів­відноситься з функціональними можливостями школярів;
  4. причини варіативності фі­зичного розвитку і фізичної підго­товленості дітей одного віку слід шукати у їх морфо-функціональних і психофізіологічних осо­бливостях, у спадковій схильності та у впливах зовнішніх чинників, зокрема у педагогічних впливах;
  5. установлено вплив типоло­гічних якостей нервової системи учнів на їхнє навчання і якість ви­конання ними різних вправ.

У результаті вищезазначених досліджень з'ясовано, що методи­ка фізичного виховання дітей, яка орієнтується на вікові особливості «середньої дитини», не може бути ефективною. Тому було висунуто ідею диференційованого фізично­го виховання, відпрацьовувалися
методики, що враховували як ві­кові, так і індивідуальні можли­вості учнів відповідно до типоло­гічних рівнів їхнього фізичного розвитку, фізичної підготовленос­ті, стану здоров'я (В.Філін, Т.Петровська та ін.).
Зазначені дослідження мають певне методологічне значення для сприйняття та впровадження в практику фізичного виховання в ДНЗ, школи. Отже, в результаті тривалої дослідно-експеримен­тальної діяльності з'явилася аргу­ментація щодо необхідності інди­відуального і диференційованого підходів при навчанні дітей рухів і формуванні рухових навичок. Це підтверджують різноманітні набори діагностичних методик, які дозволяють визначати рівні гармонійного фізичного розвитку і фізичної підготовленості дітей. Розроблені технології диференці­йованих педагогічних впливів на учнів у процесі занять з розвитку і вдосконалення їхніх фізичних якостей, засвоєння ними рухових вмінь та навичок, профілактиці захворювань. У сучасній педагогічній на­уці, відповідно до мети навчання і виховання дітей, принцип дифе­ренціації включається органічною частиною до загального комплек­су дидактичних принципів. Ана­лізуючи роботи, які досліджують проблему диференціації навчаль­но-виховного процесу, ми групує­мо види диференціації відповідно до типологічних особливостей ді­тей у такій послідовності:

  1. фізіологічні особливості (рівень працездатності і бажання працювати; рівні розвитку здіб­ностей до навчання);
  2. психічні особливості (рівень сприйняття; рівень розумового розвитку; рівень розвитку загально-навчальних умінь і навичок; ступінь адекватності самооцінки);

особистісні особливості (рі­вень засвоєння навчального матеріалу, — сукупність попередніх знань; спрямованість інтересів і мотивації; розумова ініціатив­ність і наполегливість; рівень ви­хованості, морально-вольових рис характеру).
Під час організації диференці­йованого навчання диференціації підлягають:

  1. зміст програмового навчаль­ного матеріалу, підручників; ди­дактичний матеріал, домашні за­вдання;
  2. педагогічні зусилля, обсяг і вага педагогічної допомоги;
  3. обсяг самостійної діяльності учня на заняттях.

Отже, основна ідея рівневої диференціації полягає у плану ванні обсягу та якості засвоєн­ня кожним учнем знань, умінь і навичок на індивідуальному рівні.
Оволодіння технологією дифе­ренціації навчання дітей рухів ви­магає появи педагога нової форма­ції, котрому притаманні особливі професійні компетенції.
Література

  1. Бугайов О.І., Дейкун Д.І. Дифе­ренціація навчання учнів у загально­освітніх школах. Методичні рекомен­дації. — К.: Освіта, 1992.

Державні вимоги до системи фізичного виховання дітей, учнівської і студентської молоді //Офіційний ві­сник України. — 1998. — № 32

15. В.Панченко. Створення умов середовища, яке зберігає здоров’я, для учнів спеціальних загальноосвітніх шкіл-інтернатів, - ж-л «Директор школи», № 14, 2005.
Створенняумовсередовища, якезберігаєздоров’я, дляучнівспеціальнихзагальноосвітніхшкіл-інтернатів.

Здоров'я школярів соціально зумовлено і залежить від багатьох чинників: умов життя сім'ї, ор­ганізації навчання та виховання, стану довкілля.
Відділом соціального захисту дитинства управління освіти і на­уки облдержадміністрації прове­дено порівняльний аналіз стану здоров'я учнів інтернатних закла­дів Запорізької області за п'яти­річний термін.
Аналіз проведено за матеріала­ми статистичної звітності 29 шкіл-інтернатів та відстеження резуль­тативності медичного обслуго­вування з боку інтернатів. Стан здоров'я школярів оцінювався згідно з результатами проведених у них профілактичних оглядів, ви­явлення у школярів різноманітної патології. Відповідно до класів хвороб вивчалася загальна захво­рюваність школярів, її рівень та структура.
Зростання загальної захворю­ваності обумовлено збільшенням кількості хвороб органів дихання, ендокринних та серцево-судинних захворювань, хвороб травлення та кістково-м'язової систем.
Одним із факторів впливу на стан здоров'я учнів є санітарно технічний стан шкільних примі­щень. Середовище, що формуєть­ся у навчально-виховних закладах, є складним комплексом фізичних, хімічних, біологічних і соціаль­них факторів, ступінь інтенсив­ності і характер негативної дії яких зростає внаслідок порушень встановлених гігієнічних вимог щодо розташування приміщень, архітектурно-будівельних рішень, якості будівельних матеріалів, правил експлуатації та недоско­налості окремих діючих регла­ментів. Зокрема, проявами впли­ву на дитячий організм «хворої» будівлі є низка симптомів та клі­нічних проявів, таких як головний біль, розумове перевантаження, подразнення слизових оболонок очей, носа та горла, алергічні ура­ження, поява аритмій, ураження органів дихання тощо.
Під постійним контролем ме­дичної служби, вчителів та вихо­вателів перебуває питання щодо профілактики простудних захво­рювань дітей.
З боку медичних служб шкіл-інтернатів проводиться достатня робота щодо профілактики та ліку­вання захворювань серед школя­рів, вихованців інтернатних закладів . На кожного вихованця скла­дається свій особистий маршрут медичної реабілітації, який здій­снюється за етапами: діагностич­ний, аналітико-проективний, терапевтично-відновлювальний та профілактичний. Результатом діагностичного етапу є створення діагностичної карти. Під час про­ведення діагностичного етапу го­ловною умовою є принцип «не на­шкодь», а саме: жодного зайвого медикаментозного призначення, жодної необгрунтованої процеду­ри. Аналітико-проективний етап характеризується інформуванням вихователів, учителів і психологів про стан здоров'я дитини, її групу здоров'я, фізкультурну групу, ре­комендований режим; збирається інформація про особливості по­ведінки, характер та умови жит­тєдіяльності дитини. Наслідком аналітико-проективного етапу реабілітаційного процесу є скла­дання лікарями плану медичної реабілітації, а вихованцями плану загально-фізичної самореабілітації. Натерапевтично-відновлювальному етапі план медичної реабілітації здійснюється. Кожній дитині призначається відповідний режим, дієтичний стіл, лікуваль­ні заходи, фізкультурна група та протирецидивне лікування згідно із захворюванням. Результатом є відновлення психосоматичних функцій, здатності до життєді­яльності.
З метою дотримання охорон­но-педагогічного режиму, ство­рення умов для середовища, яке зберігає здоров'я, окрім ціле­спрямованої медичної та фізич­ної реабілітації, здійснюється як зовнішня, так і внутрішня дифе­ренціація.
Середовище, яке зберігає здо­ров'я, простежується: по-перше, у структурі освіт­нього процесу (це і наповнюваність класів, і проведення індиві­дуальних та індивідуально-групо­вих занять);
по-друге, у навчальному робо­чому плані (це і збільшення кіль­кості годин на вивчення загаль­ноосвітніх предметів, вивчення спеціальних предметів);
по-третє, у змісті навчання, а саме зміст програм і зміст під­ручників адаптовано до навчаль­них можливостей учнів;
по-четверте, у методах ви­вчення програмового матеріалу;
по-п'яте, у визначенні шляхів, форм, засобів, прийомів та умов використання змісту навчання в корекційних цілях.
Таким чином, завдяки корекційній спрямованості освітнього

процесу на рівні пізнавальних процесів, на рівні формування ді­яльності та особистості нами за­безпечено середовище, яке збері­гає здоров'я, виконуються вимоги охоронно-педагогічного режиму.
Отже, комплексне застосу­вання медичних і психолого-педагогічних корекційних заходів у створенні єдиного збагаченого реабілітаційними факторами педа­гогічного середовища має синер­гічний ефект, тобто ефективність комплексного впливу заходів знач­но перевищує сумарну ефектив­ність тих самих заходів у разі їх окремого застосування.
Турбота про стан здоров'я учнів залишається повсякденною спільною роботою вчителів, ви­хователів, медичних працівників та батьків.

16. І. Мінакова. Реабілітація соціального здоров’я дітей закладів освіти в процесі викладання навчальних програм, - ж-л «Директор школи», № 14, 2005.
Реабілітація соціального здоров'я учнів закладів освіти о процесі викладання навчальних програм

За останні роки розроблено та запроваджено кілька навчальних програм, провідною метою яких є опанування учнями здорового способу життя, розвиток право­вої, екологічної, психологічної культури, оволодіння навичками життєтворчості. Серед них:

  1. «Основи здорового спосо­бу життя» — програма курсу для учнів усіх ступенів загальноос­вітньої школи. Зміст курсу має сприяти вихованню у школярів навичок здорового способу життя, навичок прийняття самостійних рішень щодо підтримання та зміц­нення свого здоров'я; оволодінню способами фізкультурно-оздоров­чої діяльності, розвитку творчого потенціалу школярів.«Валеологія» — програма інтегративного шкільного кур­су. За змістом програма охоплює основні питання формування, збереження, зміцнення, відтво­рення здоров'я людини. Вона побудована з урахуванням прин­ципу наскрізних ліній, що дає можливість досягнути поступо­вості, системності, логічної послідовності подання навчального матеріалу.
  2. «Основи безпеки життя» — програма курсу побудована на сим­біозі окремих тем та розділів біоло­гії, психології, медицини та права. «Основи психології для стар­шокласників» — зміст програми спрямований на формування гу маністичного світогляду учнів, підвищення рівня їхньої психоло­гічної культури, розвиток уміння знаходити вихід у скрутних ситу­аціях та вибір способу поведінки з урахуванням і дотриманням пра­вових та гуманістичних засад.

Програми різних курсів та ме­тодичне забезпечення врахову­ють вікові особливості розвитку дітей.
Основними питаннями, які розглядаються в молодших кла­сах, є особливості зовнішності та чуттєвого світу дитини. Разом з цим досить важливими є питан­ня дружби, культури, спілкування з дорослими, членами своєї ро­дини. Саме у цьому віці дитина починає формувати уявлення про основні морально-етичні цінності, її провідною діяльністю стає на­вчання, зростає здатність дитини до логічного мислення і самодис­ципліни, а також до спілкуван­ня з ровесниками та дорослими
у відповідності до встановлених правил. Тому велика увага приді­ляється проблемам формування позитивної мотивації до навчання, організації пізнавальної, дозвіллєвої діяльності, спілкуванню з при­родою та мистецтвом. Зважаючи на те, що молодші школярі емо­ційно вразливі, у них переважає конкретно-образне мислення та нестійка увага, провідними фор­мами роботи з дітьми на заняттях має бути тематичне малювання, рольові та імітаційні ігри, обго­ворення казок, оповідань, фільмів, розвивальні вправи.
Підлітковий вік — один з най­важливіших етапів життя людини. У ньому багато джерел і починань всього подальшого становлення особистості. Розвиток психічних функцій підлітка сприяє розши­ренню пізнавального кругозору, опануванню регулятивною сто­роною поведінки і самодіяльності підлітка, прагненню до самовира­ження, збільшенню соціального простору, в якому встановлюються певні взаємовідносини з дорос­лими та однолітками. Важливим моментом самосвідомості підлітка є статева самоідентифікація та по­глиблене вивчення самого себе.
Основними формами роботи з учнями в середній та старшій школі мають бути «мозкові штур­ми», дискусії, виконання групо­вих та індивідуальних завдань творчого характеру, рольові ігри, розв'язання різноманітних ситу­ацій морального вибору, анке­тування та діагностування учнів з наступним аналізом отриманих результатів.
Головною ознакою періоду юнацтва є потреба зайняти вну­трішню позицію дорослої людини, вибрати професію, усвідомити се­бе членом суспільства, обрати свій життєвий план. Тому основний ак­цент у роботі з учнями у цей пері­од робиться на способах досягнен­ня життєвих цілей, аналіз суб'єк­тивних та об'єктивних ресурсів, які для цього їм знадобляться, формуванні життєвої компетентності. Важливу роль у цьому ма­ють відігравати роздуми учнів про сенс життя, його цінності, співвід­ношення духовного та матеріаль­ного. Варто приділити увагу під­готовці учнів до створення власної сім'ї, виконання соціальних ролей подружжя та батьків.
Таким чином, матеріали ви­щезазначених курсів направлені на опанування учнями здорового способу життя, оволодіння навич­ками життєтворчості.
Література

  1. Зверева І.Д. Розробка та впрова­дження програм з навчання життєвим навичкам: міжнародні і вітчизняні підходи.// Практична психологія та соціальна робота. — 2004. —№ 6.
  2. Попов А.А., Коваленко А.С. Образ жизни и здоровье // Стратегія формування здорового способу жит­тя. — К., 2000.

Фернхем А., Хейвен П. Лич­ность и социальное поведение.

 

 

 

 

   

 

 
   

 

 
   

 

 
 

 

 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
   
 
 
 
 

 


 

   
 
 

 

 
 
 
 
 

 

 

 
 

 

 

 
а

 

 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 
,.,.llklkl


   
 
 
 

 

 


 
 

 
 
 

 

дизайн розробка та підтримка сайту

ПП "Візард"