ееее
 
 

Новини

 
 

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ТА МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ УЧАСНИКІВ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ

Проблема формування, збереження, зміцнення та відновлення (реабілітації та компенсації) здоров'я суб'єктів освітнього середовища, забезпечення його культури в умовах навчально-виховного процесу визначена одним із основних напрямків науково-методичної діяльності кафедри реабілітаційної педагогіки та здорового способу життя (РПЗСЖ) Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, яка була відкрита 1 лютого 2003 року. Редакція дає змогу читачам ознайомитися з матеріалами круглого столу, що були розглянуті педагогами Запорізької області у вересні 2004 року.

Теоретичні засади психолого-педагогічної та медичної реабілітації здоров'я дітей в освітньому процесі дошкільного навчального закладу
на сучасному етапі розвитку освіти в Україні активно розви­вається новий напрямок у форму­ванні культури здоров'я, пов'яза­ний із проблемою духовності та реалізації творчої особистості. Са­ме духовність як культурологіч­ний феномен сприяє визначенню та вдосконаленню потенційних можливостей людини, що в кін­цевому рахунку є вирішальною силою розвитку людства.
У навчальних закладах осві­ти (дошкільні заклади, школи, школи-інтернати) спостерігаєть­ся низький рівень здоров'я дітей, показники якого, на жаль, гірша­ють рік від року. Певні відхилен­ня у стані здоров'я молодого по­коління визначені за наступними показниками в їхній життєдіяль­ності:

  1. спостерігається нервове пе­ревантаження дітей дошкільних навчальних закладів, учнів шкіл і шкіл-інтернатів під час їхньої адаптації до умов навчального за­кладу на тлі значної гіподинамії;
  2. психолого-педагогічний су­провід дітей відповідно до стану їхнього здоров'я, рівня їхньо­го розвитку проводиться епізо­дично.

Однією з найтривожніших особливостей нинішньої демо­графічної ситуації є збільшення кількості дітей з відхиленнями в психофізичному розвитку Найважливішими чинниками відхилень психічного і соматич­ного здоров'я дітей є несприятли­ві соціально-психологічні умови, а саме:

  1. відсутність відповідних умов праці і відпочинку, можливостей для впровадження навичок здоро­вого способу життя;
  2. високий рівень захворюва­ності серед дорослого населен­ня (особливо жінок), поширення наркоманії, алкоголізму серед молоді;
  3. збільшення кількості непо­вних і неблагополучних сімей, кількості «дітей вулиці», дітей-сиріт, що залишилися без батьків­ської опіки.

Виходячи з цього, в Запо­різькій області виникла потре­ба створення такого простору, у якому діти з особливими по­требами мали би можливість за­безпечувати відновлення част­ково втрачених або послаблених властивостей і функцій організ­му та якостей особистості з ме­тою максимально повного роз­витку індивідуальних можливос­тей і активно-перетворювальної адаптації до навколишнього се­редовища.
Реабілітація — це система лі­ку вально-психолого-педагогічних заходів, спрямованих на поперед­ження і лікування патологічних станів, що могли би призвести до тимчасової або постійної втрати працездатності.
Необхідність реабілітації і раннє розв'язання проблем ді­тей з особливими потребами зу­мовлені такими проблемами:

  1. низьким рівнем педагогічної культури батьків через відсут­ність достатньої інформаційної пропаганди з боку суспільства й освіти;
  2. застарілими уявленнями пе­дагогів про психічний розвиток дітей, що часто грунтуються на дослідженнях 20—30-річної дав­нини, а не на сучасних досягнен­нях науки;
  3. неготовність методичних служб різного рівня заповнити інформаційний вакуум, що ство­рився навколо організації роботи з дітьми, що мають особливі по­треби;
  4. відсутність необхідного ін­струментарію міждисциплінарної оцінки розвитку дитини та її акту­ального стану.

Отже, на сучасному етапі роз­витку освіти в Україні задоволь­нити в повному обсязі потреби дітей із психофізичними відхилен­нями можливо лише за умов спе­ціальної організації і створення реабілітаційного простору. Реабілітаційний простір (РП)
розуміється як необмежена мож­ливість системного об'єднання медичних, психологічних, педа­гогічних і соціальних служб, що сприятимуть саморегуляції по­ведінки, самореабілітації, розви­тку і саморозвитку дитини з осо­бливими потребами як суб'єкта культури і життя.
Загальною метою РП є ство­рення умов для досягнення кож­ною дитиною максимально мож­ливої корекції і компенсації окре­мого або комбінованого дефектів, їхня профілактика шляхом уключення у створений реабілітацій­ний, корекційно-розвивальний, соціально-культурний простір на­вчального закладу.
Важливо пам'ятати, що віднов­лення здоров'я у РП здійснюється на основі системного підходу за чотирма функціональними компо­нентами: реабілітація рухів (мо­торики); сенсорної (когнітивної), мовної та емоційно-комунікатив­ної сфер особистості дитини.
Реабілітація рухів (моторики) дітей починається від рефлектор­ного акту через початкову мотива­цію рухів із вольовими зусиллями до потреби в практичних рухах і свідомої їх мотивації.
У сенсорній сфері реабілітація проводиться від елементарного прийняття відчуттів через розви­ток сенсорної інтеграції у відпо­відь на внутрішні і зовнішні по­дразники до соціального усвідом­лення навколишнього світу.
Реабілітація когнітивної сфери малюків здійснюється від первин­ного пізнання предметного світу до свідомої гри і розвитку переду­мов інтелекту, формування пізна­вальної активності і мотивованої потреби до адаптації в довкіллі.
Мовна реабілітація вихованців відбувається в напрямку форму­вання функції мови (номінатив­ної, комунікативно-організаційної і гносеологічної) як передумов пізнавальної діяльності.
В емоційно-комунікативній сфері та особистості дитини реа­білітація проводиться, починаючи з елементарних емоційних реак­цій, пов'язаних з інстинктивними
потребами, через розвиток емо­ційно-комунікативної інтеграції «мати-дитина» до вищих емоцій­них почуттів.
Ключовим моментом у реабі­літаційній роботі з дітьми є необ­хідність створення індивідуальної програми щодо реалізації особис­тої можливості дитини до адап­тації в реабілітаційному просто­рі закладу освіти з урахуванням реальних можливостей у тандемі «сім'я—дитина—фахівець».
Здоров 'я людини є складним феноменом, який може розглядатись як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як індивідуальна і суспільна цінність, явище сис­темного характеру.

Наявність індивідуальної про­грами дає можливість розвивати усі функціональні системи дитини в цілому, перспективно окреслити напрямок комплексного реабіліта­ційного впливу з боку дорослих.
Комплексна реабілітація здій­снюється в декілька етапів.
Перший — підготовчо-про­гностичний, його головним мето­дом є педагогічний патронаж.
Другий — анамнестично-реф­лексивний. Він здійснюється ме­тодом опитування батьків або людей, що їх замінюють, про роз­виток дитини, історію її життя і хвороби. Цей етап передбачає аналітичну діяльність педагогів-дефектологів, медичних праців­ників, психологів, яка спрямована на осмислення психічних процесів або дій дитини з особливими по­требами.
Третім етапом реабілітацій­ного впливу є диференційовано діагностичний. Він забезпечує комплексне обстеження дитини з особливими потребами всіма учасниками медико-психолого-педагогічного супроводу; добір ме­тодик; раннє виявлення наявності і ступеня складності дефекту; ви­вчення соціальної ситуації розвит­ку дошкільника або школяра.
Четвертим етапом є аналітикопрогностичний і навичок; подолання первинного дефекту або дефекту, що вимагає медичного втручання.
П'ятим етапом реабілітаційного впливу є корекційно-розвивальний. Він передбачає безпосередній вплив на дефект всіма учасниками медико-психолого-педагогічного супроводу: розподіляються навантаження на кожну дитину відповідно до завдань і цілей кожного етапу; відбираються ефективні методи і прийоми впливу; аналізують­ся результати кожного етапу; розробляються можливості со­ціальної адаптації і реабілітації; планується корекція відхилень у розвитку на основі індивіду­ального і диференційованого підходів; дорозвиток і оптималь­не прилучення діяльності усіх збережених аналізаторів; фор­мування комунікативних умінь і навичок тощо.
Шостим етапом створення реабілітаційного впливу є адаптаційно-відновлювальний.
Кінцевим, сьомим етапом створення реабілітаційного про­стору вчені визначили катамнестично-інтеграційний. На ньому досліджують ефективність корекційоного і лікувально-відновлювального впливу на суб'єкта РП, що пройшов реабілітацію й адаптувався до умов сучасного суспільства. У спеціалізованому закладі освіти реабілітація дітей має та­кі періоди: діагностики, корекції, профілактики. Метою кожного з них є активізація і корекція сил суспільства та дитини на рішення наявної проблеми.
Педагогічна корекція — одна з найважливіших складових реа­білітаційного процесу. У той час, коли медична корекція спрямована на усунення хвороби або компенса­цію її проявів, психологічна — на зняття стресів, дистресів, неврозів, підвищення самооцінки і ресурсо-забезпечення, педагогічна корекція спрямована на усунення прогалин у знаннях, уміннях і навичках, ви­правлення девіантної поведінки, підвищення рівня адаптивності хворої дитини до життєвих умов і соціального оточення.
Реабілітація фізичного здо­ров'я спрямована на корекцію і компенсацію морфо-фізіоло-гічних систем і опорно-рухового апарату.
Реабілітація психічного здо­ров'я — на корекцію і компенса­цію інтелекту дітей, психічних процесів, станів, емоцій, власти­востей особистості, процесів збу­дження і гальмування.
Соціальна реабілітація забез­печує можливість інтеграції дітей у суспільство, розвиток життєвої компетентності.
Фізична, психічна і соціальна реабілітація створює основи для духовної реабілітації, що розу­міється як усвідомлення дітьми важливості духовних цінностей: знань, культури, морально-вольо­вого прояву. Таким чином, можна стверджувати, що норма якостей особистості є основою її здоров'я. Отже, їх формування є головним завданням педагогічної корекції в реабілітаційному та загально-розвивальному дошкільному за­кладі.
Література

  1. Реабілітаційна педагогіка на ру­бежі XXI століття: Наук.-метод. зб.: У 2 ч. / Ред. рада: В.М. Доній (голо­ва), Г.М. Несен (заст. голови), І.І.Єр-маков (наук, ред.) та ін. — К.: ІЗМН, 1998. —4.2.
  2. Наукові та практичні засади реабілітаційної педагогіки (регіональ­ний аспект) /За ред. М.О. Фролова. — Запоріжжя, 2002.
  3. Лютова Е.К., Монина Г.Б. Тре­нинг эффективного взаимодействия с детьми. —СПб.: Речь, 2003.
  4. Сучасні шкільні технології. Ч. І. /Упоряд. І. Рожнятовська, В.Зоц. — К.: Ред. загальнопед. газ., 2004.

Липа В.А. Психологические основы педагогической коррекции. — Донецк: Лебідь, 2000.

 

18. О. Мельник. Системний підхід до формування культури здоров’я учасників навчально-виховного процесу, - ж-л «Директор школи», № 13, 2005.
Системний підхід р формування культури здоров'я учасників навчально-виховного процесу

Здоров'я людини є складним феноменом, який може розгляда­тись як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як індивідуальна і су­спільна цінність, явище систем­ного характеру.
В усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів фі­зичного виховання та фізкультур­но-оздоровчої роботи потрібно за­кладати основи для забезпечення і розвитку фізичного, психічного, соціального та духовного здоров'я кожного члена суспільства.
Для досягнення цієї мети необ­хідно забезпечити:

  1. комплексний підхід до гар­монійного формування всіх скла­дових здоров'я;
  2. удосконалення фізичної та психологічної підготовки до ак­тивного життя і професійної ді­яльності на принципах, що забез­печують оздоровчу спрямованість та індивідуальність підходів;

використання різноманіт­них форм рухової активності та інших засобів фізичного удоско­налення.
Розв'язання поставлених за­вдань потребує теоретичного об­ґрунтування моделі формування культури здоров'я учасників на­вчально-виховного процесу.
Культура здоров'я — це су­купність духовних цінностей, в якій суспільство визнає за лю­диною стан фізичного, психічного та духовного добробуту як вищу цінність.
Системний підхід до аналізу поняття «культура здоров'я» дає змогу трактувати його як:

  1. систему цінностей, пріори­тетів власного здоров'я і здоров'я оточення;
  2. як спосіб діяльності зі збе­реження, зміцнення, відновлення, формування та передачі фізично­го, психічного, соціального та ду­ховного здоров'я;
  3. сукупність світоглядних ідей на сутність, особливості, самоцінність здоров'я особис­тості;
  4. історичну цілісність, став­лення суспільства до здоров'я громадян;
  5. інтегральний фактор со­ціалізації особистості, культуро-творчий процес формування, зміц­нення, збереження, відновлення та передачі фізичного, психічного, соціального та психічного здо­ров'я.

Культура здоров'я виявляєть­ся у:

  1. сукупності знань про осо­бливості власного здоров'я (фі­зичного, психічного, соціального та духовного);
  2. системі цінностей, пріорите­тів власного здоров'я та здоров'я оточення;
  3. принципах, правилах побу­дови власного життя, що сприя­тиме формуванню, збереженню, зміцненню та передачі здоров'я;
    •       способах поведінки та ді­яльності, спрямованих на фор­мування, зміцнення, збереження, відновлення та передачу фізич­ного, психічного, соціального та духовного здоров'я.

Культура здоров'я містить такі компоненти;

  1. мотиваційний (потреби та мотиви формування, зміцнення, збереження, відновлення та пере­дачі здоров'я; цінності та пріори­тети власного здоров'я та здоров'я оточення); змістовний (принципи, пра­вила, відомості, знання про особливості власного здоров'я, шля­хи, умови, технології його фор­мування, збереження, зміцнення, відновлення, передачі);

• операційний (способи по­ведінки та діяльності, спрямовані на формування, зміцнення, збере­ження, відновлення та передачу здоров'я).
Особистість не формується по частинах, а є складною інте­грованою цілісністю. Саме тому в цілісному понятті «здоров'я» слід розглядати компоненти, ко* жен з яких має власний зміст та особливості.
Системний підхід до формуван­ня культури здоров'я у педагогіч­ному процесі передбачає виділення такої підсистеми, як учасники на­вчального процесу та планування спеціально спланованої роботи з учнями, вчителями, батьками, вза­ємодія яких у навчальному проце­сі, виховній роботі, домашніх умо­вах є важливим чинником успіху.
Створення та функціонування середовища, яке зберігає та фор­мує здоров'я, досягається функ­ціонуванням та взаємодією таких підсистем:

    • управлінської;
    • науково-методичної;
    • дидактичної;
    • виховної;
    • психологічної;
    • медичної;
    • суспільно-педагогічної;
    • визначенням змісту, напря­мів діяльності кожної з них.
    • Система формування культури здоров'я базується на таких педагогічних технологіях, що характе­ризують сучасну школу як школу життєтворчості, гуманістичну і природо- відповідну.
 

 

 

 

   

 

 
   

 

 
   

 

 
 

 

 
 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
   
 
 
 
 

 


 

   
 
 

 

 
 
 
 
 

 

 

 
 

 

 

 
а

 

 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
 
,.,.llklkl


   
 
 
 

 

 


 
 

 
 
 

 

дизайн розробка та підтримка сайту

ПП "Візард"